Між тугою та бентегою: психологиня про український «культ страждань» © platfor.ma

Між тугою та бентегою: психологиня про український «культ страждань» © platfor.ma

Між тугою та бентегою: психологиня про український «культ страждань»

Туга, журба, відчай, скорбота, жаль, печаль, сум, розпач, зажура, безнадія, скрута, смуток, хандра та, звісно, бентега – все це синоніми для сумного існування. Психологиня і психотерапевтиня із семирічним стажем Марія Фабрічева провела дослідження та з’ясувала, що Україна постійно знаходиться в режимі страждання, що відображається в культурі, мистецтві й безпосередньо на тому, як ми сприймаємо себе й свої успіхи. Platfor.ma поговорила з Марією про те, чому українське суспільство опинилося в цій кризі, які її симптоми й наслідки та як вилікувати цілу націю.

– Марія, чому ви зацікавилися питанням «культу страждань» в Україні та що це взагалі таке?

– «Культ страждань» – це термін, яким я позначила своє дослідження. Почалося все з того, що я стала помічати одну особливість у кожного другого зі своїх клієнтів із хорошими показниками в терапевтичній роботі. У якийсь момент людина ніби натикається на невидиму стіну, яка відкидає її назад, і сама собі не може пояснити, чому це сталося. Ти хочеш змін у своєму житті, але якась сила заважає. Описати словами складно, але це веде за собою негативні емоції, фізичну скутість, відчуття краху і безпорадності.

Крім цього, є відчуття якоїсь перешкоди на шляху до мети. У одній з клієнток була відмінна метафора – вона говорила, що чітко бачить перед собою світле майбутнє, але воно ніби за щільним склом і вхід туди заборонений. А на питання «Що заважає?» я побачила реакцію розгубленої дитини.

На мою думку, сильний вплив надає культуральний батько – інформація, яка передається з покоління в покоління (культуральний – це коли певна поведінка є типовою для окремої культури. – Platfor.ma). А також генетична пам’ять, коли кожне наступне покоління вже народжується з певним досвідом попередніх.

Я поділилася своїми спостереженнями з колегою, Роксаною Ящук, бо могло бути, що мені просто трапляється такий пласт клієнтів. Однак з’ясувалося, що її пацієнти теж часто стикаються з такими проблемами.

– Страждати – це ж не особливо захоплює. Чому, як ви стверджуєте, ціла нація пішла цим шляхом?

– У нашій нації є принцип «після»: радіти можна, але потім доведеться платити. Це від творців «хто в п’ятницю багато сміється – у неділю плаче». Це теж відгомін культурального сценарію, коли ти жив і вирощував їжу на своїй землі, але раптом несподівано прийшла якась сила і сказала: «Зерно віддай!» Все це передається. І тепер якщо ти щось добре зробив, то потрібно або мовчати, або не доводити до кінця, або бути готовим до неминучої кари.

Довгий період часу наші люди жили в деспотичному режимі, де покарання були досить страшними. В результаті українське суспільство адаптувалося під цей постійний біль і стало сприймати страждання як абсолютну норму.

Я спробувала з’ясувати, як в кожному з життєвих аспектів цей «культ страждань» проявляється. І, що важливо, як за допомогою тих чи інших страждань люди задовольняють свої потреби. Наприклад, буває, що за важкої роботи людина бурчить і злиться, але зате почуває себе особливою. Тобто завдяки стражданням люди відчувають себе значущими або отримують таким способом підтримку.

Нам потрібно для початку видихнути та спробувати формувати свої нові цінності згідно з реальністю «тут і зараз».

– Чи можна сказати, що це причина трудоголізму?

– Так! Він, рідний. Наше суспільство розділене на два типи. Перший – бунтарі, ті, хто на будь-яку пропозицію, яку вони сприймають як батьківське повчання, видають: «Кому потрібно, той і зробить». Таке собі «не хочу, не буду». І в цьому є багато плюсів: креативність, почуття справедливості, ентузіазм, комунікабельність. Ось тільки такі люди не завжди закінчують справи до кінця і швидко перегорають. І щоб їхня енергія зберігалася, їм потрібні союзники, яким вони зможуть делегувати фінал. Це не завжди відбувається чесно, а в хід йдуть маніпуляції-страждання – мігрень, захворювання, сонливість, що завгодно. А робота вже робиться кимось іншим.

Що стосується трудоголіків, то це великий пласт нашої нації. Це люди, для яких робота – сенс життя. Вони завжди сумніваються в результаті й тому, що достатньо гарно виконали роботу.

– Це ж синдром самозванця (дізнатися про нього більше можна тут)!

– Так, це саме синдром самозванця, який зараз набирає обертів. Тобто людина вважає, що занадто легко досягла визнання, не вистачало мук. Такі люди своїми силами доводять справи до кінця, але, шкода, не бачать своїх успіхів.

– Уявіть, що Україна – людина. Опишіть її.

– Це тривожна і невпевнена дівчина-підліток. І у неї є причини бути такою. Вона хоче відірватися від батьків, але не розуміє, навіщо і як. Вона схильна до залежностей, але найбільше боїться визнати її – свою вразливість.

– «Культ страждань» – наскільки це поширене явище у всьому світі?

– Звичайно, поширене – десь більше, десь менше. Дуже сильно воно проявляється в Індії, де люди живуть у жахливих умовах і знаходяться в стадії завмирання, не намагаючись нічого змінити. При цьому Індія – країна крайнощів. Ось серед вулиці зупинилася розкішна машина, з неї вийшла жінка вся в дорогих шовках, прикрасах – і тут же вступила у священне лайно.

– Як цей феномен проявляється в нашій культурі?

– Він чітко спостерігається в нашому фольклорі – згадайте, він досить похмурий. А ми ж на цих мотивах виросли, наші предки співали ці пісні – і ми співаємо.

На цьому ґрунті є навіть цікава терапія. Взяти сценарій певного твору або фільму, який засів в голові, й прописати його. Потім проаналізувати, чи є щось схоже між сюжетом і життям людини.

– Тобто, якщо це «Титанік», то це любовна драма?

– Може бути. А може бути й бідність, або проблема різних соціальних класів. Людина дивиться на це і приймає важливі рішення, як вона може змінити своє життя.

– Чи є ліки від «культу страждань»?

– Нам потрібно для початку видихнути та спробувати формувати свої нові цінності згідно з реальністю «тут і зараз». Шукати альтернативні рішення у задоволенні потреб – у кого можна навчитися, де це можна почерпнути, вивчати позитивні приклади з життя близьких. Або може є якась сфера без страждань, де у вас виходить бути важливим. Зрештою, потрібно знайти можливості для зміни та заспокоєння культурального батька і взяти від нього тільки найкраще.

© Автор Тетяна Капустинська

 

Comments for this post are closed.
" data-path="https://fabricheva.com.ua/wp-content/themes/mentalpress/share42/">

ПЛАН Б: забота о себе в стрессовой ситуации

"как я могу о себе позаботиться в случае если, ощущаю приступ паники , деструктивного поведения или проживаю стресс..."

про Самоцінність / психолог Марія Фабрічева ©playlist XII

27 відео-уроків про те, як вибудувати відносини з собою, зрозуміти свої цінності, потреби, як перестати знецінювати себе та інших, навчитися …

Марія Фабрічева: "Багато історій крутих жінок починаються зі слів «від мене пішов чоловік» / 40 нові 20

У #40нові20 - психотерапевтка Марія Фабричева: говоримо про зраду, про контракти для людей у стосунках, і про життя після зради.